Шлях режисера до великого Голлівуду не завжди простий і очевидний. Дехто починає з незалежних фестивальних драм, інші – з рекламних роликів, а є й ті, хто приходить з музичної індустрії. Френсіс Лоуренс належить саме до останньої категорії. Цей австрійсько-американський режисер пройшов шлях від візуально вражаючих відеокліпів для поп-зірок до масштабних блокбастерів, ставши одним із найуспішніших режисерів сучасності, що спеціалізується на екранізаціях. З виходом його нового фільму, екранізації культового роману Стівена Кінга «Довга хода», що з’явиться в українських кінотеатрах 11 вересня, саме час зануритися в його унікальну кар’єру.
Читайте також: “Схід сонця на жнивах” Сюзанна Коллінз: нова антиутопія вривається в топи продажів 2025 року
Від кліпів для Леді Ґаґи до культових блокбастерів
Своє ім’я у творчих колах Френсіс Лоуренс режисер «Довга хода» здобув завдяки музичним відео. Його кар’єра розпочалася в 1990-х роках, і за короткий час він став одним із найзатребуваніших кліпмейкерів. Він знімав відео для найвідоміших світових виконавців, надаючи кожному кліпу унікальний візуальний стиль та драматизм.
Ось лише кілька гучних імен, з якими співпрацював Лоуренс:
- Ріанна, Брітні Спірс, Дженніфер Лопес, Джастін Тімберлейк.
- Aerosmith, Green Day, Gwen Stefani, Garbage.
- Мелані Сі, Nelly Furtado, Міссі Елліотт.
Кульмінацією його роботи в цій індустрії стало режисерське крісло для відеокліпу Леді Ґаґи на пісню «Bad Romance». За цю роботу в 2011 році Лоуренс отримав премію «Греммі», що стало підтвердженням його таланту створювати не просто відео, а справжні міні-фільми. Ця схильність до візуальної оповіді та роботи з емоційним наповненням незабаром визначила його подальший шлях у великому кіно.
Перші кроки у великому кіно: «Константин» та «Я – легенда»
Свій дебют у повнометражному кіно Лоуренс здійснив у 2005 році з фільмом «Константин: Володар темряви» з Кіану Рівзом у головній ролі. Хоча стрічка отримала неоднозначні відгуки критиків, вона швидко завоювала культовий статус завдяки своєму похмурому стилю, складному сюжету та видовищним ефектам. Сам режисер зізнавався, що найбільше боявся роботи над «довготривалим сторітелінгом» та роботою з великим акторським складом. Але саме цей фільм визначив його фірмовий почерк: здатність поєднувати вражаюче видовище з серйозними ідеями. Не дивно, що зараз Лоуренс разом із Кіану Рівзом працює над сиквелом.
Наступний проєкт, «Я – легенда» (2007) з Віллом Смітом, остаточно затвердив його статус у Голлівуді. Цей постапокаліптичний фільм про самотнього вченого у зруйнованому місті став емоційно насиченим та візуально приголомшливим. Лоуренс довів, що вміє створювати фільми, які не лише лякають та захоплюють, а й зворушують до сліз.
«Голодні ігри»: епоха, що визначила режисера
Коли режисер Гері Росс відмовився знімати продовження перших «Голодних ігор», студії Lionsgate потрібна була людина, яка не просто продовжить, а й підніме франшизу на новий рівень. Цим ідеальним кандидатом став Френсіс Лоуренс. Він взявся за «Голодні ігри: У вогні» (2013) і, за його словами, «закохався в персонажів та світ, створений Сюзанною Коллінз».
Це кохання виявилося взаємним. Лоуренс зняв усі наступні частини оригінальної тетралогії — «Переспівниця. Частина І» (2014) та «Переспівниця. Частина ІІ» (2015), а також успішний приквел «Балада про співочих пташок і змій» (2023). Його режисерський стиль додав франшизі візуальної естетики та емоційної глибини, що зробило її однією з найуспішніших в історії кіно. З цим досвідом він підійшов до своєї наступної, і, можливо, найскладнішої екранізації.
Довга дорога до «Довгої ходи»
Роман Стівена Кінга «Довга хода», написаний ще 1979 року під псевдонімом Річард Бахман, вважається першим підлітковим антиутопічним бестселером, що надихнув навіть «Голодні ігри». Проте, його екранізація була довгою та багатостраждальною, і проєкт переходив від рук до рук відомих режисерів, включаючи Джорджа А. Ромеро та Френка Дарабонта. Навіть сам Лоуренс намагався отримати права на фільм ще у 2006 році, але зазнав невдачі.
Історія роману зосереджена на 100 юнаках, які змагаються у жорстокій Ході без фінішної лінії. Той, хто сповільнюється, отримує «попередження», а потім його розстрілюють військові. Залишиться лише один переможець. На відміну від «Голодних ігор», тут учасники не прагнуть вбити одне одного, а змагаються на виснаження. За словами режисера, ця «зовсім інша динаміка стосунків» і робить історію позачасовою. Лоуренс зосереджується не на жорстокості, а на людських стосунках, що формуються в екстремальних умовах. У фільмі зіграли молоді актори Купер Гоффман і Девід Джонссон, а роль безжального наглядача, Майора, дісталася легендарному Марку Геміллу.
Висновок
Френсіс Лоуренс — це режисер, який довів, що візуальна майстерність та емоційна глибина можуть йти пліч-о-пліч. Його кар’єра є рідкісним прикладом того, як талановитий кліпмейкер стає майстром адаптацій, здатним вдихнути життя у найскладніші літературні першоджерела. Від «Константина» до «Голодних ігор» і тепер до «Довгої ходи» він постійно демонструє, що справжнє кіно — це не лише видовище, а й історія, яка торкається найпотаємніших струн душі. Його новий фільм обіцяє не просто екранізацію, а глибоке, напружене і, як би дивно це не звучало, красиве дослідження людської природи. І, сподіваємося, він знову зуміє перетворити складний матеріал на шедевр, який знайде відгук у серцях глядачів.