Виклики для українсько-польських відносин у час війни

Українсько-польські відносини у час війни

Відносини між Україною та Польщею – це складна, багатошарова історія, що сповнена як яскравих прикладів солідарності, так і болючих сторінок, які й досі викликають емоційні дискусії. В умовах повномасштабної війни, коли Україна відстоює своє існування, ці відносини набувають особливого значення. Проте, як зазначає відомий український історик Олександр Зінченко, на тлі цих драматичних подій спостерігаються тривожні тенденції, що загрожують консолідації та взаєморозумінню. Його останні інтерв’ю стали важливим сигналом для осмислення сучасного стану українсько-польських відносин: історія та сучасність переплітаються, створюючи нові виклики.

Зінченко, відомий своєю експертизою та неупередженим поглядом, відверто говорить про зростання нетерпимості в польському суспільстві та про політичні процеси, що не сприяють примиренню.

Ця стаття спробує розібратися у складнощах пам’яті, політичних ігор та актуальних загроз, спираючись на думки історика.

Читайте також: Зміни для імігрантів у Польщі 2025: що варто знати вже сьогодні?

На перехресті пам’яті: Зростання ксенофобії та поляризація суспільства

Олександр Зінченко, аналізуючи сучасну ситуацію, виділяє дві ключові тенденції в Польщі. Перша – це зростання ксенофобії та нетерпимості до “інших”. За останні три роки, за його словами, значно зросло неприйняття оточуючих, зокрема переселенців. Це стосується і мільйонів українців, які не мали бажання покидати рідні домівки, але були змушені рятувати своє життя, шукаючи прихистку за межами країни, що перебуває під бомбами. Ця ситуація є особливо болючою, враховуючи безпрецедентну допомогу, яку Польща надала українцям з початку повномасштабного вторгнення.

Друга тенденція, на яку вказує історик, – це поляризація польського суспільства. На відміну від України, де війна спричинила потужну тенденцію до консолідації суспільства, в Польщі, на думку Зінченка, “одні популісти ведуть боротьбу проти інших популістів”. Це створює атмосферу, де політичні спекуляції беруть гору над відповідальним діалогом, а Польща відносини з Україною можуть стати заручником внутрішніх протистоянь.

Історичні міни спільного минулого: Волинська трагедія та її інтерпретації

Одним з найчутливіших і найбільш міфологізованих аспектів спільного минулого є трагедія 1943 року на Волині. Цей конфлікт між українцями та польськими колоністами призвів до загибелі значної кількості мирного населення з обох сторін. В Україні ці події визначають як Волинську трагедію, підкреслюючи їхню складність та взаємне страждання. Проте, як нагадує Зінченко, Польща та проросійська пропаганда нерідко називають ці події “Волинською різаниною” (Волянською різаниною), що акцентує виключно на стражданнях польської сторони та часто використовується для політичних маніпуляцій.

“Цей конфлікт пам’яті перебуває в гарячій фазі”, – зазначає історик.

За його словами, в нинішній польській політиці не видно жодного діяча, який був би готовий взяти на себе відповідальність за “знешкодження цих мін нашого спільного минулого”. Замість того, щоб сприяти зціленню історичних ран, “польські політики замість того, щоб знешкоджувати спільне минуле, намагаються встромити пальці в двері історії, зачинити ці двері і спостерігати: що буде далі?! Тут не потрібно проводити експерименти: буде боляче”. Ця цитата яскраво підкреслює небезпеку такого підходу.

Популізм vs. Примирення: Перешкоди на шляху діалогу

На думку Олександра Зінченка, ключовою перешкодою для продуктивного діалогу та примирення є панівний популізм у польській політиці.

“У Польщі одна група популістів бореться з іншою групою популістів, і вони зовсім не мислять категоріями відповідального керівництва. Поки популізм політично не збанкрутує, процесу примирення з Польщею не буде”, – підкреслює він.

Історик пригадує спроби налагодити довгострокову роботу над цими складними питаннями, зокрема створення групи істориків. Проте польська сторона, за його словами, “зробила все, щоб ця група істориків перестала зустрічатися у 2016 році”. Це була політика тодішньої правлячої партії “Право і справедливість”, яка, очевидно, не була зацікавлена у взаємному, а не нав’язуваному, діалозі.

Ключові виклики, що стоять на шляху українсько-польського примирення:

  • Зростання ксенофобії: Посилення нетерпимості до українців та інших переселенців у Польщі.
  • Поляризація суспільства: Розкол у польському суспільстві, де популістична риторика переважає.
  • Міфологізація історії: Інтерпретація подій минулого через призму вигідних наративів, без готовності до взаємного розуміння.
  • Відсутність відповідального діалогу: Небажання деяких політичних сил будувати довгострокові стратегії примирення.
  • Одностороннє бачення: Спроби нав’язувати лише власну точку зору на складні історичні події.

Вплив на сучасність: Політичні інтереси та Європейська інтеграція

Питання історичної пам’яті тісно переплітаються з сучасними політичними інтересами. Нещодавно Кароль Навроцький, який є президентом Інституту національної пам’яті Польщі, виступив проти вступу України до Європейського Союзу, мотивуючи це “польськими інтересами”. Хоча це не позиція Президента Польщі, така заява від очільника важливої державної установи, що займається історичною пам’яттю, є симптоматичною. Вона демонструє, як історичні наративи можуть бути використані для формування сучасної зовнішньої політики та як історична пам’ять Україна Польща впливає на європейські перспективи.

Зінченко наголошує: “Якщо інша сторона не хоче діалогу, а хоче нав’язувати лише свою точку зору, що нам робити? В умовах обмежених ресурсів, в умовах війни, що триває? Ставтеся до них, як до божевільних. Всі ці інсинуації дуже несвоєчасні – тому що саме зараз ми стоїмо перед головним питанням: існуванням української держави”. Ця думка є дуже важливою: Україна зараз зосереджена на виживанні, і питання, що роз’єднують, є несвоєчасними.

Висновок: На шляху до майбутнього, крізь призму минулого

Слова Олександра Зінченка – це не просто констатація фактів, а заклик до усвідомлення складності ситуації та пошуку шляхів до справжнього примирення. Олександр Зінченко інтерв’ю ще раз підкреслює, що минуле не можна ігнорувати, але ним не можна й маніпулювати. Для України, яка бореться за своє існування, важливо зберігати внутрішню єдність і тверезо оцінювати виклики ззовні.

Побудова здорових українсько-польських відносин можлива лише на основі взаємної поваги, відвертого діалогу та готовності визнавати складність історичних подій, не дозволяючи популістам “встромляти пальці в двері історії”. Це довгостроковий процес, що вимагає мудрості та відповідальності з обох сторін, особливо у цей вирішальний час для української державності.

Від Олена Василенко

Редакторка і автор новин та статей. Кіножурналістка та редакторка з великим досвідом. Закінчила факультет журналістики у КНУ. Працювала кореспондентом, а потім редактором у провідних виданнях. Відома своїми глибокими аналізами та рецензіями на нові фільми.