Схоже, світ знову готується до масштабного дипломатичного ривка. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган активно просуває ідею зустрічі лідерів воюючих сторін — України та Росії — з потенційною участю Дональда Трампа. Саміт, який міг би стати переломним моментом для конфлікту, наразі оповитий політичною невизначеністю. Але чому саме Туреччина стала місцем, де це може статися? І чи дійсно є шанс, що саміт відбудеться?
Читайте також: Деталі партнерства із США: Зеленський розкрив подробиці
Туреччина як нейтральний майданчик
Туреччина вже давно позиціонує себе як миротворець у конфлікті між Росією та Україною. Стамбульські переговори 2022 року продемонстрували здатність цієї країни бути посередником, який не нав’язує власного бачення миру, а пропонує простір для діалогу.
Президент Ердоган заявив, що знову готовий «накрити стіл переговорів», і зробити це на турецькій землі. Його зв’язки як із Володимиром Путіним, так і з Дональдом Трампом дають йому політичні важелі, яких бракує іншим гравцям.
Ультиматум від Трампа: каталізатор зустрічі?
Несподіваним поворотом у подіях стало загострення позиції Трампа. Колишній (і, ймовірно, майбутній) президент США поставив Путіну дедлайн — 10 днів для припинення вогню. Чи справді він має важелі впливу на Кремль? Формально — ні, але неформально його позиція може змінити атмосферу у Вашингтоні та підштовхнути Росію до більш прагматичних рішень.
Цей крок збігся в часі з активізацією Туреччини. Виникає враження, що США й Анкара ведуть закулісну координацію задля запуску нової дипломатичної ініціативи.
Чи готовий Путін?
Найбільше запитань — до Росії. Кремль формально «не проти миру», але де-факто продовжує активну фазу війни. Прессекретар Пєсков визнає існування ініціатив, проте наполягає: «спецоперація триває».
У Росії інша логіка. Вони вимагають попередніх домовленостей на рівні переговорних груп до зустрічі лідерів, у той час як Україна, навпаки, виступає за саміт як відправну точку.
Чому Путіну вигідна саме Туреччина?
Є кілька причин:
- Гарантії безпеки. Путін уникає поїздок через ордер МКС. Туреччина, яка не є членом Римського статуту, може гарантувати йому безпеку.
- Залежність Туреччини від Росії. Енергетичні проєкти, зокрема АЕС «Аккуйю», створюють взаємну зацікавленість.
- Відсутність тиску. Анкара не нав’язує жорстких умов, на відміну від Заходу.
Зустріч Зеленського з Путіним: ще не все втрачено
Зеленський не раз висловлював готовність до прямих перемовин. Більше того, українська сторона наполягає на негайному припиненні вогню під час саміту. Утім, без тиску США шанс на зміну позиції Москви — мізерний.
Ще однією перепоною є відмінні підходи до самого процесу переговорів. Україна хоче рамкової угоди зверху вниз, Росія — домовленостей знизу вгору. Це ускладнює синхронізацію навіть базових очікувань.
Альтернативи Туреччині: Пекін — не варіант
Розглядалася й зустріч у Пекіні, можливо — у символічну дату завершення Другої світової. Але такий саміт навряд чи вигідний Трампу, який не бажає вести переговори вдвох проти тандему Путін-Сі Цзіньпін. До того ж, Китай не має статусу нейтрального посередника у цій війні.
Що далі?
Можливий сценарій такий:
- До осені військова ситуація стабілізується.
- США та Туреччина координують нову мирну ініціативу.
- Росія під тиском санкцій і дедлайнів іде на формальні поступки.
Але все це може зірватися в будь-який момент.
Чому така зустріч має значення?
Навіть якщо перемовини не призведуть до негайного миру, вони можуть:
- Зменшити кількість втрат серед цивільного населення.
- Дати старт новому раунду гуманітарних обмінів.
- Відкрити шлях для масштабніших домовленостей у майбутньому.
Підсумок
Зустріч Зеленського з Путіним у Туреччині за участю Трампа поки що — не більше ніж політична гіпотеза. Але сама її можливість показує: міжнародна спільнота в пошуку виходу з глухого кута. Туреччина, попри складні відносини з усіма гравцями, зберігає шанс стати ключовим посередником.
Поки що це гра великих амбіцій і малих шансів. Але іноді історія створюється саме в такі моменти.