Другий сезон популярного ромкому «Ніхто цього не хоче» від Netflix — це спроба продовжити історію, яка у першому сезоні викликала справжній фурор. Тоді шоу стало глибоким і водночас іронічним дослідженням сучасних стосунків, де релігія, кохання і самоідентичність стикаються в одному сюжеті.
Але чи вдалося авторам повторити цей успіх?
Читайте також: Фільми і серіали жовтня 2025: головні прем’єри місяця, які варто побачити
Післяхмільне кохання: куди зникла хімія Белл і Броуді?
У центрі історії знову — рабин Ной (Адам Броуді) та подкастерка Джоан (Крістен Белл). Їхня любов у першому сезоні була тою магнітною силою, яка тримала глядача біля екрана. Тепер ця хімія, здається, розчинилася у побуті. Пара живе разом — наполовину, сумнівається, сперечається, але вже не змушує нас затамовувати подих.
Другий сезон «Ніхто цього не хоче» намагається знайти нову динаміку — не просто романтичну, а життєву. Джоан продовжує боротися зі своїми страхами щодо віри, тоді як Ной переживає професійну кризу. Та замість розвитку — глядач спостерігає нескінченні кола сумнівів, що нагадують психологічне болото.
Коли побут перемагає сценарій
Нові шоураннери — Дженні Коннер та Брюс Ерік Каплан — явно намагалися додати глибини. Але разом із цим вони, здається, загубили легкість, яка робила перший сезон таким чарівним.
Замість того, щоб рухатися вперед, серіал часто топчеться на місці: ті самі жарти, ті самі розмови про релігію, ті самі внутрішні коливання героїв.
Навіть чудова акторська гра Броуді не завжди рятує ситуацію. Його герой став похмурішим, іноді навіть дратівливим, що більше нагадує психологічний трилер, ніж ромком. Белл залишається щирою, але її персонаж, здається, втратив частину тієї щирої хаотичності, яка колись робила її улюбленицею публіки.
Нові герої — нові проблеми
Другорядні персонажі у другому сезоні отримали більше часу. Ми бачимо розвиток історій Саші (Тімоті Саймонс), Морган (Жюстін Луп) і Естер (Джекі Тон).
Вони додають серіалу об’єму, але часто — не логіки.
Естер стає більш привабливою, Морган — менш токсичною, а Біна (Това Фельдшух) поступово зникає з екрана, хоча саме її присутність колись додавала історії напруги й характеру. Так шоу уникає одних проблем, створюючи інші: тепер бракує гостроти, тієї самої «солі», яка змушувала глядача відчувати емоції.
Релігійна тема: тонка межа між гумором і філософією
Однією з найцікавіших тем шоу залишається єврейська ідентичність.
Перший сезон говорив про неї сміливо і з гумором. Другий — більш серйозно, навіть занадто. Тепер Ной читає тости з Талмуду, виголошує проповіді, і все це виглядає скоріше як спроба повчити, ніж розсмішити.
Попри те, що автори прагнули показати юдаїзм не як догму, а як спосіб сприйняття світу, іноді здається, що глядача просто змушують «засвоювати урок».
Проте є й світлі моменти: епізод Пуріма, де святковий хаос поєднується з філософським підтекстом, дійсно нагадує, за що ми колись полюбили цей серіал — за здатність сміятися через думку.
Камео, якого не вистачає
У новому сезоні бракує тих «маленьких чудес», які прикрашали перший.
Наприклад, відсутність рабина Шири (Леслі Гроссман) — це втрата, яку фанати відчують одразу. Її єдина поява в минулому сезоні залишила глибокий слід, тому дивно, що автори не використали цей ресурс знову.
Натомість ми отримали камео Лейтон Містер — дружини Броуді в реальному житті. Це мило, але сюжетно — радше жест для фанатів, ніж органічна частина історії.
Коли серіал шукає себе
Після перегляду другого сезону створюється відчуття, що шоу втратило своє ядро.
Якщо перший сезон був історією про любов між вірою та сумнівом, то тепер це — історія про сумнів у любові.
Усе наче на місці: актори, діалоги, атмосфера Лос-Анджелеса. Але в серіалі більше немає тієї невимушеної магії, що змушувала вірити в диво навіть скептиків.
І все ж, це не провал. Це — пауза між натхненням і пошуком нового звучання. Другий сезон ніби говорить: «Ми в процесі переосмислення». І, можливо, третій стане саме тим, чого «ніхто не хоче», але всі потребують — поверненням до щирості.
Підсумки сезону:
- Хімія між головними героями ослабла, але актори все ще тримають рівень.
- Нові сюжетні лінії розширюють світ шоу, проте не завжди вдало.
- Єврейська тематика подана розумно, але місцями занадто дидактично.
- Брак легкості компенсується глибшими емоціями.
Висновок: чи варто дивитися?
Якщо ви фанат першого сезону, то так — варто. Другий сезон «Ніхто цього не хоче» не дотягує до свого попередника, але він все ще пропонує багато тем для роздумів. Це історія про те, як кохання може бути вірою, а віра — сумнівом. І навіть коли жарти вже не такі гострі, у серіалі залишається щось дуже людяне.